Зоряні ковдри для дракончиків

Тато взяв Тараса за руку — і вони чарівно опинилися на пухнастій хмарі. Там жила ціла родина маленьких дракончиків із блискучими лусочками. Тарас зупинився і тихенько посміхнувся, дивлячись на них.

Дракончики бігали й стрибали по хмарі, а їхні крила без упину тріпотіли, наче не хотіли складатися на ніч. Один дракончик замахав крилом просто перед носом Тараса, і він засміявся.

Поряд спалахнув маленький вогник — це прилетів Світлячок. Він тихенько покружляв над дракончиками і прошепотів: «Крила складаються найлегше, коли їх ніхто не квапить».

Тарас підійшов до найменшого дракончика, у якого крило тремтіло. Дракончик сам несміливо підсунув тепле крило ближче, а Тарас тихенько заговорив лагідними словами, заспокоюючи малого. Дракончик зітхнув і трішки заплющив очі.

Тато присів поруч і показав дракончику, як обережно скласти крило, підтримуючи його долонею. Тарас підбадьорював його лагідними словами, і крило слухняно згорнулося. «Тепер потрібна ковдра», — сказав тато, дивлячись угору.

Тарас подивився на небо і побачив, що там з'явилися маленькі зірочки, схожі на клаптики теплих ковдрочок. Тато допоміг Тарасу дістати одну зірочку і накрити нею крило другого дракончика. Дракончик замружився від приємного тепла.

Так Тарас ходив від дракончика до дракончика разом із татом. Він тримав зірочки обома долонями, а тато допомагав акуратно вкладати їх на кожне крило. Дракончики один за одним засинали, тихо посопуючи уві сні.

Останній дракончик, найбільший, усе ще не хотів спати і поглядав боязко навколо. Тарас сів поруч із ним і прошепотів: «Не бійся, ми з татом тут». Дракончик подивився на м’яке, лагідне сяйво Світлячка і сам поволі згорнув крило під зоряною ковдрою.

Коли всі дракончики заснули, хмара стала зовсім тихою й теплою. Тато обійняв Тараса, а Світлячок востаннє блимнув і сів відпочити на краєчку хмари. Тарас позіхнув, заплющив очі і теж поринув у солодкий сон.