Спокійної ночі, звірята

Надворі вже стемніло, і в кімнаті Злати стало тихо-тихо. На полиці сиділа ціла родина м'яких звіряток: пухнаста овечка, тепле поросятко, кучерявий баранчик і сонний коник.

«Час усім бажати добраніч», — сказала мама і взяла овечку на руки. Злата підійшла ближче. Мама подала їй овечку, і Злата посадила звіряток рядочком на ліжку, одне біля одного.

Тут на подушку тихенько сів Світлячок. Він засвітився теплим жовтим світлом, наче маленька зіронька, і прошепотів щось звіряткам. Злата посміхнулася і погладила овечку по м'якій спинці.

«Добраніч, овечко», — сказала Злата лагідно. Овечка ніби зітхнула і заплющила свої гудзикові очка. Світлячок засвітився трішки тихіше, наче теж радів.

Далі була черга поросятка. Злата взяла його в руки, пригорнула і поплескала по круглому боку. «Спи солодко», — прошепотіла вона, і поросятко теж заснуло, схиливши рожеве вушко.

Потім прийшов час баранчика з кучерявою шерстю. Мама допомогла Златі вкласти його зручніше на подушці. Злата обійняла баранчика і побажала йому теплих снів.

Залишився тільки сонний коник. Він був найменшим з усіх, і Злата тримала його найдовше. «Ти теж стомився за день», — сказала Злата тихенько, і коник затих у її долонях.

Світлячок літав над рядочком звіряток і світився все м'якше з кожним обіймом. Звірята вже спали. У кімнаті стало зовсім тихо.

«А тепер твоя черга», — прошепотіла мама і взяла Злату на руки. Вона віднесла її до ліжка і посадила на вільне місце поруч зі звірятками, а тоді вкрила теплою ковдрою, так само дбайливо, як Злата щойно вкладала своїх звіряток.

Злата поклала голову на подушку і подивилася на ряд сплячих друзів поруч. Світлячок сів на узголів'я і засвітився зовсім тихо, наче найменша зірочка в кімнаті.

«Добраніч, Світлячку», — прошепотіла Злата. Мама поцілувала її в чоло і вимкнула лампу. Очі Злати самі закрилися, і вона заснула у теплій тиші, серед своїх маленьких пухнастих друзів.