Соломія і подушка-хмаринка серед зірок

Соломія лежала на м'якій хмаринці, круглій та теплій, наче велика подушка. Поряд тихенько світився Світлячок, і його вогник мерехтів, як маленька зірочка. Дівчинка позіхнула і подивилася вгору, де чекало ціле небо.

— Полетімо далі, — прошепотів Світлячок. — Там сплять планети, і треба побажати їм добраніч. Соломія кивнула, і хмаринка тихенько попливла вперед, м'яко похитуючись, наче колиска.

Перша планета була жовтенька й кругла, наче м'ячик, і тихо сопіла уві сні. Соломія помахала їй рукою і прошепотіла: — Добраніч, жовта плането. Планета ледь блимнула у відповідь, наче підморгнула.

Потім хмаринка підпливла до планети із синіми смужками. Олі стало трохи незвично серед такого великого неба. — Я тут, поряд, — тихо сказав Світлячок і підлетів ближче, освітлюючи їй шлях теплим вогником.

Соломія глибоко вдихнула і посміхнулася. Вона помахала синій планеті, і їй стало спокійніше. — Добраніч, — прошепотіла вона, — спи солодко.

Далі пропливла маленька планета з кільцями, схожими на бублики. Соломія тихенько засміялася і помахала їй теж. Світлячок радісно замерехтів поруч, ніби теж сміявся разом із нею.

З кожною планетою небо ставало тихішим, а зорі — рідшими і м'якшими. Хмаринка пливла все повільніше, наче теж хотіла спати.

Нарешті вони дісталися до найтихішого куточка неба. Тут було темно й тихо, і лише кілька сонних зірочок лагідно мерехтіли. Соломія відчула, як їй стає легко і затишно.

— Це найкраще місце для сну, — прошепотів Світлячок, вмощуючись поруч на хмаринці. Соломія лягла зручніше, підклавши руку під щоку. Вона подивилася ще раз на далекі планети, які вже міцно спали.

— Добраніч, — прошепотіла вона всьому небу. Світлячок згорнув крильця і засвітив зовсім тьмяно, як маленький нічник. Хмаринка тихо погойдувалася, і Соломія заснула спокійним сном серед лагідної темряви.