Видреня Нела і озерні слова

На Мазурах багато озер, а найтихіше — те, над яким схилилася стара верба. Під її гілками — садочок для озерних малят: каченят, бобренят і видренят. Там пахне очеретом і мокрими камінцями, а по воді скачуть сонячні блискітки.

Нещодавно сюди припливла видреня Нела. Раніше вона жила на далекій швидкій річці. А тепер — тут, на великому тихому озері.

На річці, коли хотіли пірнути, гукали «тірі!». Нела дуже любила це слово. Тірі — і бовть у воду!

Уранці Нела прийшла під вербу. Малята якраз стрибали з дерев'яного помосту.

— Плюм! — гукав бобреня і стрибав.

— Плюм! — гукали каченята.

— Тірі! — гукнула Нела й теж стрибнула.

Усі виринули й утупилися в неї.

— Що таке «тірі»? — спитало бобреня.

Нела не знала, як пояснити. Вона тільки почервоніла під мокрим хутром.

Тут говорили по-своєму. А Нела — по-своєму.

Тоді Нела спробувала говорити, як вони. Але слова заплуталися.

— Плю… тірі… плірі! — сказала вона.

Каченята захихотіли. Не зло, а просто тому, що було смішно. Але в Нели однаково запалали вушка.

Тут говорили по-своєму. А Нела — по-своєму.

Тоді Нела відпливла в очерет і сиділа там тихо-тихесенько. Очерет шарудів: ш-ш-ш. Жабка на листку сказала «ква» й теж замовкла. Мовчати було спокійно. Але страшенно нудно.

Тут говорили по-своєму. А Нела мовчала.

З очерету Нела бачила глинистий берег — крутий, гладенький і мокрий. На річці в неї була точнісінько така гірка. А видри обожнюють гірки!

Нела вибралася на берег, видерлася нагору, лягла на животик — і вж-ж-жух! — з'їхала просто у воду. Бризки полетіли на всі боки.

Вона виринула й помахала лапкою: сюди! І показала на гірку.

Першим прибігло бобреня. Вж-ж-жух! Потім каченята — вж-ж-жух, вж-ж-жух! Потім усі видренята. Вони з'їжджали по одному, по двоє, паровозиком. І всі сміялися. Сміх був однаковий — у Нели й у всіх. Для сміху не потрібно жодних слів.

Коли всі втомилися й повлягалися на теплі камінці, бобреня спитало: — А як у вас на річці кажуть, коли пірнають?

— Тірі! — сказала Нела.

— Тірі! — повторило бобреня і стрибнуло у воду.

— Тірі! — загукали каченята.

А Нела засміялася й гукнула: — Плюм!

І стрибнула слідом.

Дружити можна й без слів. А слова приходять разом із друзями.

Увечері мама вкладала Нелу в нірці під корінням верби. Озеро тихенько хлюпало об берег: плюм… плюм…

— Тірі, — прошепотіла Нела. — Плюм.

І заснула.